Вихованці “Джерела життя” відвідали Колодяжне та Жидичин
7 серпня управлінням соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міської ради організувано екскурсію у музей-садибу Лесі Українки в с. Колодяжне та у Жидичинський Свято-Миколаївський монастир для вихованців громадської організації «Центр реабілітації осіб з інвалідністю «Джерело життя».
Колодяжне зустріло дощиком, але коли екскурсовод Любов Олексіївна Мержвинська почала розповідати, то всі оживилися, нібито потрапили на справжню виставу з Лесею Українкою. Зацікавлено слухали про нелегку життєву боротьбу із хворобою талановитої поетеси, декламували всі разом вірші, та розповідали казки. З цікавістю та здивуванням запитували: «Ось тут вона жила та творила?», коли ходили по двох меморіальних будинках (“сірому” і “білому”) – пам’ятках історії, де відтворено обстановку, яка була при житті письменниці.
Втомлені та щасливі обговорювали в дорозі свої нові враження про сім’ю Косачів. І швидко доїхали до Свято-Духівського скита Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря. Де на нас чекала Мирослава Бондарук, яка, провела нам цікаву та пізнавальну екскурсію: «Легенда розповідає, що колись на цьому місці розміщувалась церква Святого Духа, яку жидичани занедбали. Як наслідок храм провалився під землю, а дзвони впали у річку. Перед великими релігійними святами люди чули їх гул, що нагадував живим провину перед занедбаною духовною святинею. Саме пагорб «Святий дух» став початком зародження чернечого життя в Жидичині».
Далі відвідали центральну споруду Жидичинської чернечої обителі Свято-Миколаївський храм, пам’ятку архітектури національного значення. У ХVII ст. за даними літописів храм сяяв сріблом і позолотою, а Жидичинський монастир за своїми статками й значенням вважався другим після Києво-Печерської лаври. У храмі зберігається частинка мощей Святителя Миколая та його чудотворна ікона. Як свідчить Іпатіївський літопис, саме перед нею прихиляв свої коліна князь Данило Галицький, проїздивши молитись до древньої обителі. За свою історію храм жодного разу не закривався. Підземелля Миколаївського храму носять в собі не менше таємниць. Старожили згадують про два яруси нижнього храму і підземні ходи, які ведуть аж до самого замку Любарта, що у Луцьку. Ще однією святинею храму є ікона Матері Божої «Жидичинська», яка прикрашена позолоченою оправою. Фахівці з давнього українського іконопису відносять написання образу до початку XVIII століття.
Далі дорога пролягала у с. Липляни у Петро-Павліський жіночий скит від Жидичинського монастиря, де всі помилувалися красою природи, відчули незвичне умиротворення та спокій.
Хтось із присутніх осіб з особливими потребами, прикладаючись до ікони гучно сказав: «Допоможи Господи не жалітися на життя, та цінувати те що маємо!». Де як не тут їм черпати сили.
Екскурсія залишила надзвичайні враження. Додому всі поверталися з позитивними емоціями, подивовані, що наша рідна земля зберігає так багато незвіданих таємниць та таких яскравих духовно-архітектурних об’єктів.
